Чигирин

Чигирин знаходиться на правому березі річки Тясмин, маючи вигідне географічне положення. Найдавніші згадки про місто відносяться до першої половини XVI ст. Про нього говориться як про один з козацьких зимівників, який мав невелику фортецю.

Але археологічні дослідження свідчать, що ця територія була здавна заселена. Тут виявлені курганні могильники ямної культури і скіфського часу, поселення і могильник епохи бронзи, багатошарове поселення, поселення ранньозалізного віку та черняхівської культури та інші пам'ятки.

Коли ж Чигирин став козачим центром, то чигиринці разом з Черкаським і Канівським козаками заводили хуторозимівники по Сулі, Ворсклі та інших річках Середнього Подніпров'я.

У XVI – першій половині XVII століття – за часів Литви та Польщі – власниками Чигирина були магнати Дашкевич, Вишневецькі, Конецпольські.

Зростання Чигирина і перетворення його в одну з найпотужніших фортець XVII століття пов'язане з ім'ям Богдана Хмельницького, що став в 1638 році чигиринським сотником, а згодом – з 1648 року – гетьманом війська Запорізького. Чигирину Б. Хмельницький надавав особливого значення. З початком визвольної війни 1648-1654 років він стає резиденцією гетьмана і столицею України.

Смерть Богдана Хмельницького стала початком занепаду Чигирина, хоча він і зберіг статус гетьманської столиці, суспільнополітичного і військового центру. За його підкорення змагаються Московія, Польща, Туреччина.

У 1665 році на козацькій раді в Чигирині гетьманом Правобережної України обирається Петро Дорошенко, родом з козаків Чигиринського полку. Він веде запеклу боротьбу за возз'єднання Лівобережної і Правобережної України. Згідно так званому «Вічного миру» 1686 року Чигирин був «залишенним порожнім до подальшої постанови». Але втікачі, кріпаки раніше, заселяли спустошений край. В кінці ХVII – початку ХVIII ст. Чигирин стає сотенним містечком.

Історія Чигирина XVIII століття – це історія постійної боротьби населення проти національного, релігійного, соціального гноблення з боку польської шляхти: 1736 року гайдамаки заволоділи містом; в 1750 році в районі Чигирина діяли загони Івана Вовка і Грицька Похила; в 1768 році в місті і його околицях діяв загін Семена неживого. У 1843 і 1845 роках в Чигирині побував Тарас Шевченко. Тут він зробив кілька малюнків: «Дари в Чигирині», «Чигирин з суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Чигирину поет присвятив багато рядків своєї поезії - «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана».

В кінці XIX ст. Замкова Гора, що височіє в центрі Чигирина, ввійшла до реєстру пам'яток, опублікованого в книзі В.Б. Антоновича «археологічна карта Київської губернії» як залишки городища. Тут же дається опис знахідок на Кам'яній Горі та поблизу її підніжжя: кам'яна баба, хрести, бронзові наконечники стріл, поодинокі монети і скарби з польських, шведських, російських, ризьких, прусських і інших монет, переважно XVII ст. На початку